Мене дискримінували за віком під час прийому на роботу. Як із цим боротися?

Дискримінацію за віковою ознакою у сфері праці в Україні законодавчо заборонено.. За законом в оголошеннях про вакансію не можна вказувати також обмеження за віком та статтю кандидатів. Втім, багато громадян все ще відчувають на собі вікову дискримінацію та, як наслідок, стикаються зі складнощами у пошуку роботи, зокрема, після перерви в роботі або за бажання чи необхідності поміняти професію тощо.

Поняття «ейджизм», тобто дискримінацію за віком, запропонував у 1969 року директор Національного інституту старіння США Роберт Батлер. По суті це обмеження прав людини, єдиною підставою для якого є вік (а не вміння, навички та здібності людини). Всесвітня організація охорони здоров'я визначає ейджизм як стереотип, упередження та дискримінацію людей за віковою ознакою.

Незважаючи на те, що роботи та вакансії в Україні достатньо для людей різного віку, ейджизм є одним із найпоширеніших видів дискримінації в нашій країні. Згідно з опитуваннями станом на 2020 роки фірма виробила в середньому 39,7% громадян піддавалися цій дискримінації, серед них 33% людей від 18 до 29 років, 39.3% – у віці від 30 до 54 років, і 45,9% – старше 55 років. цікаво, що чоловіки зазнають вікової дискримінації майже так само (39,9%), як і жінки (39,4%). Відзначимо також, що за даними іншого дослідження , кожен третій українець вважає працевлаштування та трудові відносини тією сферою, де вони відчувають дискримінацію всього.

Як боротися з трудовою дискримінацією за віком?

«Дискримінація за віковою ознакою, також відома як “ейджизм “- досить поширена проблема на ринку праці України. При цьому в різних сферах зайнятості вона проявляється як щодо осіб старшого віку, так і по молоді », – розповідає Георгій Сандул, юрист та директор ГО «Трудові ініціативи».

Таким чином, роботодавець порушує фундаментальні гарантії захисту осіб від дискримінації., закладені у ст. 2-1 Кодексу законів про працю України, де заборонено будь-яку трудову дискримінацію. Це також порушення 11 статті Закону України "Про зайнятість населення", яка забороняє в оголошеннях про вакансії вказувати вік, підлогу та надавати дані про особисте життя.

«Віста дискримінація є трендом в Україні і стає на заваді працевлаштуванню людей, яких роботодавці вважають “застарілими” для виконання певних робіт», – каже юрист. – Незважаючи на прогресивний характер антидискримінаційних норм, що здається, у чинному законодавстві, там відсутні ефективні механізми відповідальності роботодавців, а без дієвих коштів, за словами юриста, застосування закону перетворюється на декларацію.

HR-консультант іноземної IT-компанії в Україні також підтвердила, що довести у суді випадки дискримінації за віком майже неможливо. Як наслідок, більшість людей, що дискримінуються, не подають до суду, а шукають інші варіанти працевлаштування або залишаються вдома. На думку спеціалістки,

«Ейджизм є досить поширеним явищем, але, на відміну від інших форм дискримінації, у тому числі сексизму та расизму, він є більш соціально прийнятним і зазвичай не підлягає сумніву, оскільки часто є несвідомим».

Пошуки вирішення цих проблем, на думку спеціалістки, – у зміні соціальних норм та поведінки, а також у політичній волі людей.

«В 2016 Містер. чимало міжнародних компаній, зокрема, в Україні, активно впроваджують програми стажувань для студентів та спеціалістів та розширюють вікові рамки для персоналу», – розповідає HR-консультантка. Міжнародні компанії відсутність вікової дискримінації часто прописують у своїй місії.

За словами Георгія Сандула, довести факт трудової дискримінації в суді дуже важко саме тому, що особі необхідно навести конкретні докази, що його не взяли на роботу саме через вік.

« Враховуючи вітчизняну судову систему, як доказ суддя захоче бачити саме формальну відмову, де буде вказано - «не прийнято на роботу через вік “. Але такої відмови ніхто не дає, адже реальну причину відмови часто не називають прямо. І роботодавець у суді вказуватиме на відсутність факту дискримінації і на те, що особа не була прийнята на роботу через невідповідність професійних навичок», – пояснює Георгій Сандул.

Цю проблему, на думку юриста, можна вирішити лише шляхом законодавчих змін та перекладення тягаря доказування в суді на роботодавця:

«Якщо особа подає до суду на дискримінацію за віком, то саме роботодавець має доводити факт відсутності дискримінації щодо особи позивача. Саме так це і відбувається у багатьох європейських країнах».

Однак навіть у ситуації можливості довести факт дискримінації у суді, експерти радять не забувати про важливість та вплив розголосу історії про вікову дискримінацію, особливо якщо йдеться про компанію, що мають сформований імідж і побоювання репутаційних втрат. Адже саме публічний розголос може актуалізувати необхідність запровадження дієвих законодавчих механізмів та зробити приватну проблему вікової дискримінації суспільної.